31 грудня 1983-го року був підписаний акт про введення в експлуатацію виробництва адипінової кислоти. Шлях до цієї славної дати був досить складним та тривалим, адже з часу прийняття Міністерством хімічної промисловості тодішнього СРСР рішення про будівництво виробництва адипінової кислоти у 1974 році до отримання першої тонни адипінової кислоти наприкінці 1983 року минуло майже десять років.

 У Літописі підприємства записані спогади людей, які свого часу працювали над пуском «адипінки». Серед них є і спогад Івана Миколайовича Правдивого, який тривалий час очолював виробництво. У ньому він зазначає: «…Будівництво і монтаж цехів просувалися вкрай важко і з двох запланованих років розтягнулися на шість. Причина такої затримки полягала в неспроможності вітчизняних заводів швидко виготовити нове обладнання. Були й інші проблеми (скажімо, з поставками арматури, трубопроводів з нержавіючої сталі, виготовленням великої кількості нестандартного обладнання та багато іншого).

Не легше доводилося і під час пуску та освоєння виробництва, оскільки всі «гріхи» монтажників, проектантів виявлялися в період пуску цехів, і проблеми, пов'язані з їх усуненням, лягали на плечі експлуатаційного персоналу.

Зважаючи на те, що цех адипінової кислоти проектувався в СРСР вперше з використанням вітчизняного обладнання, то й труднощів у ньому було чи не найбільше. Практично кожен вузол схеми вимагав удосконалення (маю на увазі К-703, центрифуги, згущувачі, вузол виділення НДК, затарку адипінової кислоти, знешкодження відходів виробництва, стічні води тощо).

Так описує у Літописі момент пуску Михайло Іванович Шафран, колишній начальник виробничо-технічного відділу: «…А потім нас чекало 31 грудня. Ця дата –не забутня. Перед тим три доби ми провели на виробництві – передпускові роботи поглинули нас з головою. Якось не помічалися навіть побутові проблеми чи незручності (їдальні поблизу не було, бігти ж на сірчанокислотне виробництво – часу шкода; перебивалися, чим доводилося, і працювали, працювали)... Зате вночі, коли отримали першу тонну циклогексану – цю радість ні з чим не зрівняєш. Нехай це був тільки напівпродукт, але головне – ми змогли, ми зробили це самі.

Десь під ранок, близько п’ятої години, дісталися, врешті-решт, додому...

І поринули в щасливий сон. Подібну радість я особисто пережив аж через  двадцять літ, коли отримали вапняково-аміачну селітру. Проте «адипінка» залишилася при цьому улюбленим дітищем. Хіба могло бути інакше? Адже саме на виробництві адипінової кислоти я утвердився як спеціаліст. Думаєте, 31 грудня 1983-го всі проблеми закінчилися? Ні, вони, навпаки, тільки почалися.  Практично увесь  1984-й рік відпрацьовували технологічний режим. До того ж виникли серйозні проблеми з забезпеченням парою, і в січні 1985-го «адипінку» законсервували аж до березня. У березні, щоправда, почали працювати стабільно. І хоч проблем залишалося все ще багато, проте головне – ми вже не падали, а піднімалися, міцніли і утверджували себе».

І хоча  сьогодні  виробництво адипінової кислоти не виготовляє продукції, колектив п’яти структурних підрозділів виробництва, який об’єднує близько чотириста працівників,  підтримує технологічне обладнання у повній «бойовій» готовності та працює над виконанням  інших виробничих завдань.

 Щиро вітаємо колектив виробництва адипінової кислоти з ювілеєм. Бажаємо Вам міцного здоров’я та родинного благополуччя. Нехай Вас ніколи не полишають  оптимізм, віра у краще майбутнє, в якому буде місце  новим трудовим здобуткам  на благо нашого підприємства та країни.

За матеріалами заводського Літопису підготувала Світлана Доброродова